Сторінка психолога
Дитина з агресивною поведінкою: спілкуємося ефективно
Рекомендації для батьків
Ø Обміркуйте причини агресивної поведінки дитини.
Ними можуть бути:
• дефіцит батьківської уваги — у такому разі агресивна поведінка дитини є способом привернути до себе увагу;
• ігнорування батьками проявів агресивної поведінки дитини;
• установка дитини дорослими на те, що вона має обов'язково «давати здачу» і досягати своєї мети силою;
• надто суворе виховання — фізичні покарання дитини, погрози тощо;
• агресивна поведінка близьких дорослих, які є прикладом для дитини;
• фільми, мультфільми або комп'ютерні ігри агресивного змісту.
Ø Реагуйте спокійно у разі незначних проявів агресії дитини.
Адже агресивність необхідна для нормального розвитку дитини: завдяки їй людина пізнає світ, захищається, конкурує з іншими. Коли агресія — безпечна і зрозуміла, можна використовувати такі стратегії поведінки:
• ігнорування реакцій дитини — якщо прояви агресії незначні;
• висловлення розуміння почуттів дитини — «Я розумію, що ти злишся, тому що...», «Я розумію, що тобі неприємно те, що...» тощо;
• переключення уваги, пропозиція розв'язати певне завдання — «Допоможи мені, будь ласка...»;
• позитивне тлумачення поведінки — «Ти злишся, тому що ти втомився»;
• використання гумору як ефективного засобу зниження рівня напруження ситуації та переключення уваги дитини.
Ø Контролюйте свої негативні емоції під час взаємодії з дитиною з
агресивною поведінкою. Не проявляйте агресію у відповідь на її агресивність. Такі реакції дорослого як підвищення голосу, використання фізичної сили, нотації, негативне оцінювання особистості дитини, погрози, покарання тощо, не дають змоги розв'язати проблему. Вони лише можуть на певний час утримати дитину від проявів агресії.
Ø Обговоріть із дитиною її поведінку, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.
Однак пам'ятайте, що аналізувати поведінку в момент прояву агресії не варто: дитина все одно Вас не почує і не зрозуміє. Тому таку розмову слід починати після того, як всі учасники ситуації заспокояться. Під час розмови важливо зберігати спокій та об'єктивність, щоб описати, як дитина поводилася під час прояву агресії, які слова вживала, не оцінюючи її поведінку. Потім слід докладно обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, а також вказати на можливі конструктивні способи взаємодії в конфліктних ситуаціях.
Ø Установіть з дитиною зворотний зв'язок — це один з дієвих способів
зниження рівня її агресії. Для цього можна використати такі прийоми:
• констатування факту — «Ти поводишся агресивно»;
• постановка запитання, що констатує — «Ти злишся?»;
• розкриття мотивів агресивної поведінки — «Ти хочеш мене образити?», «Ти хочеш продемонструвати свою силу?»;
• виявлення власних почуттів щодо небажаної поведінки — «Мені не подобається, коли до мене застосовують силу»;
• апелювання до правил поведінки — «Ми із тобою домовлялися!».
Ø Висловлюйте своє негативне ставлення винятково до вчинків
дитини, а не до особистості в цілому. Дитина має зрозуміти, що батьки люблять її, але вони проти її агресивної поведінки.
Ø Станьте для дитини прикладом: продемонструйте зразки
конструктивної поведінки у стресових або конфліктних ситуаціях. Контролюйте свої емоції.
Ø Обговорювати агресивні прояви поведінки дитини без сторонніх
людей — це дасть змогу зберегти позитивну репутацію дитини. Адже дитині складно визнати свою неправоту. Для неї найстрашніше — це публічний осуд і негативна оцінка. Справді, репутація агресора може закріпитися за дитиною, і вона буде змушена діяти відповідно.
Ø Навчайте дитину конструктивних способів вираження гніву та
розв'язання конфліктів на кшталт: намалювати свій гнів та порвати аркуш, побити подушку чи боксерську грушу тощо. Також навчайте дитину проявляти емпатію, ефективно взаємодіяти з однолітками.
Ø Допомагайте дитині спрямувати її агресію в безпечне русло,
наприклад, запропонуйте відвідувати спортивну секцію.
АБИ ДИТИНА НЕ БОЯЛАСЯ
Рекомендації для батьків
Шановні батьки!
Доволі часто дитині складно висловити свої почуття. Для того щоб успішно впоратися зі складними й дискомфортними переживаннями, їй неодмінно потрібна Ваша увага, підтримка й допомога. Тож, аби дитина зростала впевненою, націленою на успіх і нічого не боялася в житті, нам, дорослим, варто дотримуватися низки поданих нижче рекомендацій.
Ø Давайте дитині право вибору. Пропонуйте їй будь-що за принципом «або... або». Так Ви сформуєте в неї відповідальність і віру в себе.
Ø Давайте дитині чітко обґрунтовані, посильні для її віку доручення. Дитина завжди старається бути хорошою для Вас, тому дати їй надто складне завдання означає одразу приректи справу на поразку. А це, своєю чергою, формує в дитини неуспішне мислення та занижену самооцінку.
Ø Підтримуйте дитину. Завжди кажіть дитині, що вірите в неї, упевнені у тому, що вона зможе виконати поставлене завдання. Давайте їй право на помилку, не критикуйте. Пояснюйте, що людина вчиться упродовж усього життя, і що в дорослих теж не завжди все виходить з першого разу.
Ø Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, зі старшими братиками чи сестричками. А тим паче — не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей. Ліпше зіставляйте її теперішні успіхи з попередніми, наголошуючи на позитивних змінах.
Ø Уникайте конкурентних ситуацій. У дітей дошкільного віку ситуація змагання здатна спровокувати появу заздрощів, агресії. Навчитися радіти успіху іншого — це тривалий процес.
Ø Побільше грайтеся з дитиною. Звісно, не завжди виходить проводити з дитиною стільки часу, скільки хотілося б. Та головне — не кількість проведеного разом часу, а якість. Під час гри не забувайте застосовувати також вправи на релаксацію та дихання.
Ø Усувайте тривожність і страхи дитини, залучаючи її до таких видів діяльності, як:
• малювання;
• ігри в ляльковий настільний театр;
• ігрова терапія та музикотерапія — для цього потрібні лише дитячі
інструменти або предмети, за допомогою яких можна імітувати різні
звуки;
• активні й веселі фізичні вправи;
• читання художньої літератури вголос.
І пам'ятайте: дитина значно швидше позбудеться негативних переживану забуде про будь-які страхи, якщо поруч буде дорослий, який зрозуміє і підтримає!
Рекомендації для батьків
щодо подолання дитячих страхів
ü Пам'ятайте, що більшість страхів дитини зумовлені віковими особливостями і є тимчасовими. Але це лише за умови, що дорослі правильно ставляться до їх появи. Саме тому ніколи не соромте дитину, не смійтеся і не сваріть, якщо вона чогось боїться.
ü Ніколи не обговорюйте дитячі страхи у присутності сторонніх людей. Дитині це може бути неприємно. У результаті вона перестане вам довіряти й наступного разу вже не захоче поділитися своїми переживаннями, а триматиме їх у собі.
ü Розкажіть дитині про свої дитячі страхи й обов'язково про те, як ви свого часу з ними впоралися.
ü Завжди знаходьте час вислухати дитину, якщо вона хоче поговорити з вами
про те, що її лякає.
ü Якщо дитині складно розповісти про свій страх, доцільно запропонувати їй гру. У ході цієї гри ненав'язливо запитуйте не безпосередньо саму дитину, а, наприклад, її улюбленого іграшкового ведмедика, що його так налякало. Можливо, ігрова обстановка знизить тривогу дитини й від третьої особи допоможе їй розповісти про свій страх.
ü Не драматизуйте надто появу в дитини певного страху, не обговорюйте свої переживання щодо його виникнення у присутності дитині. Адже це лише сприятиме закріпленню страху і сформує у дитини відчуття, що з нею щось не так.
ü Уникайте ігнорування дитячого страху, насмішок, фраз на кшталт «Та чого тут боятися», «Ти ж уже дорослий». Ваше важливе завдання — висловити розуміння почуттів дитини, підтримати її та допомогти подолати її страх.
ü Проаналізуйте причину виникнення дитячого страху, а потім шукайте спосіб впливу на нього. Адже якщо не з'ясувати причину, то всі зусилля у боротьбі зі страхом можуть бути марними.
ü Запропонуйте дитині намалювати свій страх. А потім — заштрихувати малюнок, ніби «посадити страх у клітку», порвати аркуш чи домалювати певні елементи, аби страшне перетворити на смішне. Нехай дитина сама обере, чи, можливо, вигадає власний спосіб нейтралізації свого страху.
ü Прочитайте дитині казку з її улюбленої книжки або ж вигадайте власну, у якій дитина буде головною дійовою особою. Ототожнюючи себе з головним персонажем, дитині буде легше подолати свій страх у реальному житті.
|
|
ü Програвайте з дитиною її страхи за допомогою іграшок, створюючи ситуації, у яких вдається подолати страх.
Головне питання, яке постає перед батьками 6-7-річних дітей, це: «Чи готова моя дитина до шкільного навчання?». Найчастіше під такою готовністю мається на увазі вміння дитини читати, рахувати, писати. Але насправді готовність дитини до навчання охоплює значно ширше коло питань. Насамперед слід оцінити фізичний розвиток дитини, звернутися за консультацією до педіатра. Також важливо визначити психологічну готовність дитини до шкільного навчання, тобто відповідність основних якостей дитини певним віковим нормам. Психологічну готовність дитини до навчання визначають психологи при вступі до школи або, за відсутності у різних психологічних центрах або індивідуально при роботі з дитячим психологом або психотерапевтом.
Що ж є показником сформованої психологічної готовності до школи? По-перше, це готовність до нової соціальної ролі, до статусу школяра. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, орієнтуючись в основному на зовнішні ознаки шкільного життя – портфель, форма, уроки, власний стіл, нові друзі тощо. Але, щоб дитина успішно навчалася, необхідне її власне бажання пізнавати щось нове. Вчитися, мати «серйозну» справу, відповідальні доручення. На появу такого бажання впливає ставлення близьких дорослих до навчання як до важливої діяльності, важливішої, ніж гра дошкільника.
По-друге, це вміння дитини регулювати свою поведінку. Дитина повинна дотримуватись правил, вимог, запам’ятовувати інформацію, вміти долати посильні труднощі.
Третім показником психологічної готовності до навчання є загальний рівень розумового розвитку, а також рівні володіння вмінням і навичками, які допоможуть дитині вивчати ті чи інші предмети. Дитина має прийти до школи з досить високим колом знань про навколишній світ, з розвиненими сприйманням і мисленням (вміти аналізувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати матеріал), а також дитина повинна володіти початковими навчальними уміннями (пам’ятати завдання, вибирати найефективніший спосіб виконання, критично оцінювати результат).
Нарешті останнє, що має значення для ефективної адаптації дитини до умов навчання – це вміння будувати свої взаємини з учителем та однолітками. Дитина повинна вміти спокійно і по-діловому звертатися до дорослого із запитаннями, попросити у однокласника допомогу або запропонувати свою, узгодити свої інтереси з інтересами дітей у грі.
Таким чином психологічна готовність до шкільного навчання – це різнобічна характеристика дитини, за допомогою якої можна дістати уявлення про рівень загального розвитку майбутнього школяра, про ті психологічні якості, які матимуть вирішальне значення для успішності на початковому етапі навчання. Батьки можуть допомогти своїй дитині адаптуватися в подальшому навчанні, за допомогою наступних вправ.
«Запам’ятай послідовність»
Перед дитиною у певному порядку (так, щоб вона не бачила) в ряд викладаються різні картинки або предмети. Дитина деякий час (20-60 сек.) дивиться на них, після чого їх перемішують. Завдання дитини: відновити послідовність.
«Знайди предмет одного кольору»
Дитина, озирнувшись навколо себе впродовж 15-20 сек., повинна назвати якомога більше предметів певного кольору.
Xарактерною віковою особливістю молодших школярів є нерозвинута увага. У них домінує мимовільна увага, спрямована на нові, несподівані та захоплюючі предмети. До того ж увага у молодших школярів, як правило, не стійка. Стійкості та довільності уваги можна досягти такими вправами.
Вправа 1
Дитині пропонується уважно оглянути кімнату і знайти 6 предметів:
- які містять геометричні фігури (коло, або квадрат, або трикутник);
- які виготовлені з певних матеріалів (дерево чи скло, метал чи пластмаса тощо)
Вправа 2
У журналі чи старій книзі на одній із сторінок закреслювати олівцем або ручкою усі букви «а», намагаючись не пропускати їх. Завдання можна ускладнити, попросивши одночасно із закресленням букви «а», обводити у кружечок всі «к», підкреслювати всі «о».
Поліпшити пам’ять дитини можна, використовуючи певний набір вправ.
Вправа 1
Необхідно заздалегідь підготувати декілька карток з хаотично намальованими на них буквами (5-7-9 букв) чи цифрами від 0 до 9. Картка на декілька секунд (стільки, скільки потрібно, з часом інтервал можна зменшувати) демонструється дитині. Після цього вона по пам’яті на аркуші відтворює картину.
Вправа 2 «Анти час»
Візьміть для початку будь-яку просту дію – приготування яєчні ,чищення зубів тощо. Запропонуйте дитині якомога точніше відтворити послідовність дій і описати їх, але у зворотному порядку, починаючи з кінця. Якщо вам вдасться зібрати кілька дітей і влаштувати між ними змагання – хто краще відтворить відповідь, то ефект гри буде ще більшим. На наступному етапі запропонуйте відтворити значно триваліші події, як-от: футбольний матч, події одного дня або тижня.
Дітям молодшого шкільного віку слід допомагати розвивати мислення: операції узагальнення, порівняння, абстрагування, класифікації, становлення причинно-наслідкових зв’язків. У цьому допоможуть такі вправи.
«Четвертий зайвий»
Дитині називають 4 слова. Вона повинна вибрати «зайве» слово, яке не підходить до інших, а інші назвати одним словом. Наприклад, чашка, миска, черевики, тарілка. Зайве слово – черевики (взуття), а інші предмети – посуд.
«Логічні кінцівки»
Дитині пропонується закінчити речення. Наприклад:
- Лимони кислі, а цукор....... (солодкий);
- Якщо стіл вищий від стільця, то стілець....... (нижчий від столу);
- Якщо 2 більше 1, то 1... (менше 2);
- Якщо сестра старша за брата, то брат .... (менший за сестру).
«Різні функції»
Дитині потрібно придумати якомога більше варіантів використання, можна і незвичного, оригінального, звичайному предмету. Приклад: цеглу можна використовувати як будівельний матеріал, підставку, підпірки, гирі, крейди тощо.
Батьки, навчайте дітей висловлювати свою думку, доводити її, розвивайте в дитині уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою.Наприклад, запропонуйте дитині набір слів: театр, магазин, машина, мандрівка в іншу країну, що можуть бути використані для складання невеликих оповідань. Отримавши слово-тему, дитина повинна скласти оповідання так, щоб повністю розкрити зміст вибраного слова.
Головне допоможіть своїй дитині навчитися мислити, виховуйте любов до праці та навчіть її не заздрити.
Серед факторів, які впливають на подальшу соціалізацію та запобігають дезадаптації дитини, є поступове входження до коледсгиву однолітків, безболісне пристосування до нових умов перебування у колективі дітей дошкільного закладу, тобто успішна адаптація.
Адаптація — пристосування організму до нових умов життя. Труднощі, яких діти зазнають у період адаптації до дитячого закладу, викликають низку негативних змін у їхньому емоційному стані, поведінці, здоров'ї. Відмічається порушення емоційного стану (переважають сум, туга, страх, збентеженість, загальмованість, тривожність), спостерігаються зниження мовленнєвої та ілювої активності дітей, порушення сну, зниження
апетиту.
Необхідність цілеспрямованої підготовки дитини до дошкільного закладу викликана:
• психологічними особливостями дітей раннього віку (висока вразливість дитячого організму, тісний взаємозв'язок фізичного та нервово-психічного розвитку, підвищена емоційна вразливість, провідна роль дорослого в розвитку дитини);
• особливостями емоційного стану (порушення сну, апетиту, вегетативні розлади, ослаблення імунітету, зниження активності);
• труднощами в адаптації дитини раннього віку до нових умов життя (недостатній досвід спілкування з незнайомими дорослими та однолітками, побоювання дошкільного закладу, незнайомих людей, відсутність ігрових умінь та звички виконувати вимоги дорослих, невідповідність режиму дня у сім'ї та дошкільному закладі).
Адаптація - явище складне. Дитина перебуває на межі стресу або повною мірою відчуває стрес. Пристосування до нових умов зазвичай протікає з негативними змінами у дитячому організмі, які проходять на всіх рівнях, у всіх системах.
1. Негативні емоції — пригніченість, постійне пхикання, плач, дитина не відповідає на запитання тощо.
2. Страх — невідомої обстановки, зустрічі з незнайомими людьми, страх, що не заберуть додому, острах зрадництва батьків.
3. Гнів — приводом може бути будь-яка дрібниця.
4. Рухова активність - рідко зберігається в межах норми: або дуже загальмована, або гіперактивна.
5. Сон — спочатку може бути відсутнім, неспокійним, перериватися схлипуванням, раптовим пробудженням — це ознака дезадаптованості дитини.
6. Апетит — шо менш сприятливо адаптується дитина, то гірший апетит.
7. Соціальні контакти — у перші дні може бути замкнутою,нелюдимою, прагнути до контакту лише з дорослими.
8. Пізнавальна діяльність — знижується, вгасає на тлі стресових реакцій.
9. Мовлення — змінюється, словниковий запас бідніє.
1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес «звикання до ДНЗ.
2. Добре, якщо зацікавите дитину дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього, прогулюючись, покажіть їй дошкільний заклад, ігрові майданчики, разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть, як вони гратимуться у садочку. Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: «Не слухатимешся — підеш у дитсадок».
Це призведе до страху перед дошкільним закладом, до погіршення
стану дитини під час звикання до незнайомого оточення.
3. Дитина значно легше пристосується до ДНЗ, якщо у неї будуть сформовані елементарні навички самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки вдягають, годують дитину,стримуючи формування в неї необхідних умінь. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, в дошкільному закладі почуваються безпорадними і самотніми. Не шкодуйте часу — маляті будуть дуже потрібні навички самообслуговування.
4. Важливо навчити дитину гратися. Діти, які довго граються іграшками, захоплюються грою, забувають про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення.
5. Одна з головних причин утруднень адаптації дитини до ДНЗ — недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми. Дитина, яка спілкується лише із членами своєї родини, боїться незнайомих людей, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. З незнайомими таке маля почувається неспокійно. Іноді батьки самі мимоволі формують у дитини негативне ставлення до інших, говорячи: «Не слухатимешся, цей злий дядько тебе забере».
6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення, що теж полегшить адаптацію, дитина зможе висловити своє бажання, повідомити про потребу за допомогою хоча б одного-двох слів або відповісти на запитання простим «так» чи «ні», і вихователь матиме змогу допомогти їй.
7. Прагніть оформити маля в дошкільний заклад хоча б за два-три тижні до виходу матері на роботу, щоб можна було поступово збільшувати тривалість перебування дитини у дошкільному закладі.
8. Не слід у перший день залишати дитину до вечора у ДНЗ, бо таке тривале перебування в незнайомій ситуації — велике навантаження для малюка. Краще спочатку приводити маля на прогулянку ввечері, коли більшість дітей уже пішли додому, і педагог зможе надати увагу новому вихованцю. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань із приводу того, що їй доводиться відвідувати садочок.
1. Не обговорювати при маляті проблеми, пов'язані з дитячим садком.
2. Заздалегідь довідатися в дільничного лікаря, який тип адаптації можливий у дитини, вчасно вжити необхідних заходів у випадку незадовільного прогнозу.
3. Не слід віддавати маля в дитячий садок у розпалі кризи трьох років.
4. Варто заздалегідь довідатися про всі нові моменти в режимі дня дитячого садка і ввести їх у режим дня дитини вдома.
5. Якомога раніше познайомити малюка з дітьми в дитячому садку та з вихователями групи, в яку він незабаром прийде.
6. Намагатися віддати малюка в ту групу, де в нього є знайомі однолітки, з якими він раніше грався вдома або у дворі.
7. Налаштувати дитину якомога позитивніше до перебування в дитячому садку.
8. Формувати всі необхідні навички самообслуговування.
9. Не загрожувати дитині дитячим садком як можливим покаранням.
10. Готувати до тимчасової розлуки з батьками, дати малюку
зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що він уже дорослий.
11. Планувати відпустку так, аби ви могли спочатку не залишати дитину на цілий день у дитячому садку.
12. Увесь час пояснювати малюку, що ви його, як і раніше,
любите.
Досить часто тривожні діти мають занижену самооцінку, що проявляється в хворобливому сприйманні критики на свою адресу. Вони іноді звинувачують себе в невдачах, бояться братися за щось нове, складне завдання. Такими дітьми, як правило, частіше за інших маніпулюють дорослі та однолітки. Окрім того, щоб вирости у власних очах, тривожні діти іноді люблять покритикувати інших. для того, щоб допомогти дітям даної категорії підняти самооцінку, бажано надати їм підтримку, проявити щиру турботу про них і як можна частіше давати позитивну оцінку їхнім діям та вчинкам.
Якщо дитина в дошкільному віці не отримала такої підтримки від дорослих, то в підлітковому віці її проблеми збільшаться, тривожна дитина. ставши дорослою, може зберігати звичку вибирати для виконання лише прості завдання, так як в цьому випадку вона може бути впевненою, що успішно справиться з проблемою.
Для того, щоб допомогти дитині підняти свою самооцінку, можна використовувати наступні методи:
- як можна частіше називати дитину по імені, хвалити її в присутності інших дітей;
- ніколи не порівнювати результати виконання завдання з іншими дітьми;
- якщо дитина виконує завдання, то не домагайтеся його виконання у фіксований вами час;
- не підганяйте дитину і не змушуйте її швидше надавати вам відповідь;
- спілкуючись з дитиною, намагайтеся встановити з нею візуальний контакт, "очі в очі" - це наповнює душу дитини довірою.
- не соромтеся розповідати дитині про свої труднощі, які ви відчуваєте в тих чи інших ситуаціях.
